search
top

«Крізь спалені мости свій шлях долаю.» Андрій Малярик

Сучасна українська поезія,яка вона? На це питання, ми будемо неодноразово шукати відповідь знайомлячись з творчістю молодих,талановитих українських поетів, які особливу увагу звертають на багатогранне розкриття особистості, її творчої ініціативи, формування громадянської свідомості, виховання відповідальності за власне майбутнє й майбутнє свого народу, держави.

Пропонуємо вам ознайомитися із творчістю Андрія Малярика — талановитого, поетично амбіційного чернівчанина, який досить недавно захопився поезією і вже встигнув чи немало досягнути на літературній ниві. Андрій активно бере участь у різних конкурсах, творчих вечорах та публікується в групі «СУП» (Сучасна Українська Поезія), являючись одним із 20-ти кращих поетів цієї спільноти. Його вірші надруковані в книзі «Сучасні українські поети», а також у Всеукраїнській газеті — «Гарний настрій». Андрій Малярик є студентом 3-го курсу Чернівецького Національного Університету ім.Юрія Федьковича. Серед улюблених поетів, особливе місце займає Ліна Костенко.

Коли роки? зненацька й безупинно,
Летять так тихо, що аж серце гине.
Коли у матері волосся під хустиною,
Вже не каштанове, а крихітне і сиве.

Коли ступаєш мимо дитсадочка,
В якому ти провів своє дитинство.
Не віриться, що все пройшло і точка,
Розсипалось, як дороге намисто.

Коли у серці во?вком виє туга,
І проситься звільнитися на волю.
Коли в житті суцільна чорна смуга,
Пробігтися б малим ще раз по полю.

І, знаєте, скажу, час не жартує,
І як би не мело, і як б не дуло.
З нас кожен на землі чогось вартує,
З нас кожен пам`ятає все, що було.

***
И сколько б не искали мы дорог,
И как бы не вертелись мы по свету,
Нас память возвращает на порог,
К родным и близким, к маме, папе, деду.

Всем в жизни надо что-то пережить,
Преодолеть, смириться, жизнь — бывает.
И на пути у нас будет много лжи,
Кто сильный выдержит,кто слабый-пострадает.

Жизнь пролетит,как в ручейке вода,
И, как ты не крути, мы здесь проездом,
Но каждый будет помнить навсегда,
Как мы бежали босиком подъездом.

***
Коли повагу розчавили безпощадно,
І без уваги залиши?ли жити в му?ці,
Коли і друзям довіряти стало складно,
Я вирішив довіритись собаці.

Найкращий друг, який не вимагає
Аплодисментів, похвали?, і навіть,
Коли зірвешся, ну, життя, буває,
Він замість ляпаса своє лице підставить.

Коли кричиш так голосно на нього
За той шматок, за той кусочок хліба,
Продовжує любить тебе одного,
Біжить так щиро й обімає ніби.

Завжди з тобою і в біді, і в горі,
Твоє життя для нього найцінніше.
З усмішкою стрічає на порозі,
Й не відпустив б нікуди тебе більше.

Як прикро, ми втрачаємо з роками
В собак надію і лупцюєм їх, як можем.
Для тих, хто нам зробив на серці рани,
Ми, не задумавшись, усіх на нуль помножим.

***
У спину ніби кинули ножі,
У голосі провалини від болю,
На серці безупинно йдуть дощі,
Як прикро, та не зміниш уже долю.

Тремтіння рук і тихий плач суглобів,
Всередині на сполох б’є надія,
І пам’ять від щасливих епізодів,
Несамовито й трепетно дуріє.

Душею й розумом ніяк не осягну,
Крізь спалені мости свій шлях долаю.
Я все життя беріг тебе одну,
Та ти мені бажала пекла, а не раю.

Кінець виставі,ми усі актори,
Шкода?, що погорілого театру.
Таких, як я, мабуть, у світі — море,
Таких, як ти, кохають по контракту.

Если Вы разделяете деятельность ЛМО "Мир творчества, поддержите наш проект!
Благодаря Вашей помощи, мы воплотим в жизнь мечты ещё многих талантливых авторов!

Похожие записи


Комментарии:

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

top